Історія

Історія міста

Селидове - місто обласного підпорядкування, розташоване за 44 км від Донецька, в південно-західному напрямку. Станція Селидівка з’єднує його із залізничною мережею країни. На північ від міста проходить автомагістраль загальнодержавного значення Донецьк-Дніпропетровськ. Дороги місцевого та обласного значення пов’язують Селидове з Красноармійськом, Українськом, Гірником, Новогродівкою та іншими населеними пунктами. Місто з півночі на південь перетинає річка Солона, притока річки Вовча.

До складу Селидівської міської ради входять міста Українськ, Гірник та селища міського типа Цукурине, Курахівка, Гостре, Комишівка, Вишневе. Протяжність міськради з півночі на південь 25 км, із заходу на схід 10 км.

Площа - 108,2 кв. км. Населення - 52,5 тис. чол.

Історія села Селідівки сягає в далеке минуле - у XVII-XVIII століть, коли по берегах річки Солона селилися запорізькі козаки. У 1782 році Бахмутская провінційна канцелярія своїм рішенням утворила державну військову слободу Селидівку.

У 1797 році в Селидівці проживало 927 жителів - державних селян. Приросту населення сприяла не тільки родючість місцевих чорноземів (жителі в основному займалися хліборобством), а ще й вигідне географічне положення села. Воно знаходилося на «соляному» чумацькому шляху з Бахмута в Маріуполь і далі в Крим.

Свою назву (за легендою) село отримало від імені запорізького козака Селіда, що влаштувався в цих місцях. А річка Солона, знову ж за легендою, була названа так завдяки човну,що перевернувся  із сіллю. Чумаки «посолили» річку, яку з тих пір стали називати Солона. У центрі нинішнього Селидове на правобережжі річки височіє пам'ятний козацький знак. Він нагадує нам про давне минуле, коли тут було козацьке сторожове поселення, яке охороняло підходи до Запорізької Січі. 

На постаменті в наші дні Козак на постау сторожового. У степові далечі дивиться і ось-ось подасть сигнал.

Йшли роки, десятиліття. Життя, здавалося, завмерло в цьому глухому степовому краю: як і сто - двісті років назад - поля, городи, сади, розведення худоби ... Але ось з середини XIX століття над донецьким степом подули інші вітри. Тут були відкриті перспективні вугільні родовища.

У 1865 році Селидівка стала волосним центром з чотирма сільськими громадами: Лозоватської, Кам'яно-Лисичанської, КучуринськоїтаСелидівської.

Селидівський «ренесанс» пов'язаний з будівництвом Катеринославської залізниці в 1884 році. Саме до цього часу відноситься відкриття в Селидівській волості цілого ряду вугільних копалень, продукція яких стала вивозитися споживачам залізничним транспортом.

У 1914 році в Селидівці (при збереженні домінуючого значення сільськогосподарського виробництва) діяли наступні невеликі промислові підприємства: цегельний завод, вугільний рудник, одна парова і два вітряних млини, кілька кузень, столярних і гончарних майстерень.

У 1923 році Селидівка стала районним центром. Почалося створення колгоспів, машино-тракторних товариств і т.д.

Але вже на початку 30-х років намітився поворот до індустріалізації. У районі почалося будівництво чотирьох вугільнихкопалень: №10, №38, №40 і №42 та більше двадцяти копалень з відкритою вуглевидобутком, які в народі називалися «мишоловками» і «гнилицями». У 1941 році (напередодні Великої Вітчизняної війни) великі шахттарські підприемства приступили до видобутку вугілля. На поверхність шахтарі видавали 4200 тон вугілля на добу.Війна і подальша окупація відкинули далеко назад економіку району. Досить сказати, що в роки окупації були знищені всі шахти, спалені дві залізничні станції, викрадено 5 тис. голів худоби і т.д. Загальний збиток склав 46400000 карбованців. Однак до кінця 1943 та початтку 1944 року шахти були відновлені і стали давати вугілля.

Другий етап Селидівського «ренесансу» - будівництво в околицях Селидівки на початку 50-х років шахт-гігантів: «Селидівської» № 1-2 (ім Д.С.Коротченка), «Селидівської-Південної» («Селидівської»), «Котляревської» №1-2 («Росія»), «Лісовської» («Україна») і центральних збагачувальних фабрик: «Курахівської», Селидівської », «Україна»,«Росія ».

У зв'язку з швидким розвитком вугільної промисловості в Селидівському районі восени 1955 року був утворений трест «Селідоввугілля».

Логічним завершенням цього процесу стала подальша адміністративна реорганізація. 16 листопада 1956 року рішенням Сталінської обласної Ради депутатів трудящих село Селидівка було перейменоване в місто Селидове. Його віднесли до розряду міст районного підпорядкування. Пізніше (у 1958 -1963 роках) до категорії міст районного підпорядкування були віднесені Гірник та Українськ.

В цей же час почалося зведення ряду підприємств будівельної та харчової промисловості.

У 1960-1963 роках шахти-новобудови стали чинними і вийшли на планову потужність. 60-ті-70-ті-80-ті роки - час найвищого зльоту вугільної промисловості Селидове.

Вугільна спеціалізація району призвела до подальших перетворень. У грудні 1962 року рішенням Донецької обласної Ради депутатів трудящих Селидівський район був скасований. Колгоспи і радгоспи увійшли до складу сусідніх районів (Мар'їнського, Красноармійського, Великоновосілківського), а місто Селидове сталомістом обласного підпорядкування. До його складу увійшли міста: Новогродівка, Українськ, Гірник та селища міського типу - Курахівка, Цукурине, Гостре, Комишівка.

Паралельно з будівництвом шахт, збагачувальних фабрик, інших підприємств активно ведеться житлове будівництво, зводяться школи, дитячі садки, лікарні, клуби. У1965  році почав свою роботу Селидівський гірничий технікум. Створюється мережа професійно-технічних училищ. Кадри для вугільної промисловості місто готує своїми силами.

90-ті роки - час  поглиблення все більшої кризи вугільної (бюджетоутворювальної) галузі міста, що призвела пізніше до закриття ряду великих шахт. Відбувається реорганізація «Селидіввугілля» (з Тресту у виробниче об'єднання, потім в державну холдингову компанію та державне підприємство).

Сьогодні промисловість міста представлена12 ​​підприємствами. Головна галузь як і раніше вугільна. Вона дає 77% у загальному обсязі промислової продукції міста. На території міста діють дві шахти ДП «Селідоввугілля» - «Курахівська» і «Україна», три центральних збагачувальних фабрики - «Селідовська», «Україна», «Курахівська». Гірники видобувають вугілля для енергетичних і побутових потреб, збагачувачі  фабрики виробляють вугільний концентрат.

Інше велике промислове виробництво представлено ЗАТ «Донецко- Курахівський машинобудівний завод», ВАТ «Селидівський хлібокомбінат». Підприємства малого та середнього бізнесу дають 17% у загальному обсязі реалізації продукції міста.

Є в місті й сільськогосподарські підприємства. Загальна площа оброблюваних угідь 5599 га, з них ріллі 5479 га. Основні товарні культури: пшениця, соняшник, ячмінь.

В системі освіти функціонує 12 загальноосвітніх шкіл (у тому числі гімназія) 12 дошкільних закладів, 3 позашкільних установи, а також Селидівський гірничий технікум, професійний ліцей та професійно-технічне училище.

Система охорони здоров'я представлена ​​1 лікарнею, 6 амбулаторіями, станцією швидкої медичної допомоги, стоматологічною поліклінікою.

Культура міста - це: 7 бібліотек для дорослих і дітей, 3 дитячих музичних школи, 5 будинків культури, парк культури і відпочинку. У Палацах культури діють самодіяльні творчі колективи, а також народний вокальний ансамбль «Рябінушка» тасамодіяльний оркестр народних інструментів.

Найважливішим засобом підвищення соціальної і трудової активності, збереження здоров'я жителів міста є система фізичної культури і спорту. У місті діють 3 стадіони, 32 спортивних майданчики (6 з них - тенісних кортів), дві дитячо-юнацькі спортивні школи. Проводиться підготовка спортсменів з боксу, боротьби, кікбоксингу, важкої атлетики, тенісу, футболу та інших видів спорту.

Засоби масової інформації в місті представлені масової газетою «Наша зоря» і телерадіокомпанією «Інфо-центр».

Неминуща слава міста - його люди. Далеко за межами Селидове відомі імена Героїв Радянського Союзу - Н.В.Буряка, Г.Н.Захарченко, І.П.Середи, Н.Н.Турчина; Героїв Соціалістичної Праці - А.М.Гладушко, А.Д.Падалки, Ф.Ф.Івочкіна, А.М.Ковтуна, Н.І.Швайко, Л.Ф.Юрген; кавалерів ордена Леніна - Н.Д.Белецкого, В.Д.Прокопенко, Г.А.Сидоренко, Г.С.Шашкіна; видатних учених - доктора технічних наук, академіка (у минулому Міністра вугільної промисловості України) С.В.Янко, доктора економічних наук, академіка Г.К.Губерной, доктора філологічних наук, професора Г. М. Чумакова, заслуженого майстра спорту СРСР, срібного призера Олімпіади в Москві В.В.Мірошніченко, заслуженого майстра спорту України, срібного призера чемпіонатів світу та Європи А.Іванова. У числі кращих - заслужені шахтарі України: В.Е.Варнавскій, А.І.Добровольскій, А.М.Ковтун, Л.П.Махнёв, Г.А.Сидоренко, Н.І.Смашної. На слуху жителів міста, імена заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізичної культури і спорту України В.І.Гулака, заслуженого тренера України П.Р.Олійника, заслуженого тренера України В.І.Комарова, заслуженого тренера Вірменії М.О.Габріеляна, заслужених працівників культури В.Н.Кукушкіна, Ф.І.Коровки, А.С.Соломки, заслуженого актора України Е.А.Привалова, відмінника освіти України Л.І.Лободи та багатьох інших.

Знакова постать для нашого міста виходець з селища Курахівка, майстер-коваль Юзівського металургійного заводу А.І.Мерцалов. Він викував із залізничної рейки пальму, яка отримала диплом Гран-прі на Всесвітній виставці в Парижі у 1900  році. Сьогодні її зображення прикрашає герб Донецької області.